Pезюме

Українсько-польські та українсько-російські мистецькі зв’язки у Харкові в першій половині ХІХ століття мали свої особливості, пов’язані з розвитком суспільно-політичного та економічного життя Російської імперії. У 1765 р. Харків став центром Слобідсько-Української губернії, офіційною мовою в якому була російська. В 1804 р. було засновано Харківський університет, серед викладачів якого були й поляки. У 1830-ті роки після закриття Віленського університету та Кременецького ліцею до Харкова прибули також викладачі з цих закладів (А. Валицький, А. Міцкевич, П. Куницький). Зацікавлення харківської інтелігенції польською мовою та літературою проявилося в тому, що з 1818 р. поет П. Гулак-Артемовський став викладати її в університеті. Він був також першим перекладачем творів А. Міцкевича українською мовою. У 1830-ті роки Міцкевича перекладали українською мовою поети-романтики А. Шпигоцький та Л. Боровиковський. Ці переклади друкувалися на сторінках альманахів, що виходили у Харкові російською та українською мовами. З Харковом пов’язано вісім років діяльності польського письменника Юзефа Коженьовського. Саме тут був написаний його найбільш відомий драматичний твір – «Карпатські горці», що потім у переробленому вигляді входив до репертуару багатьох українських труп. На російській сцені з успіхом йшли такі драми Коженьовського, як «Вікно на другому поверсі», «Спочатку матуся», «Ізабелла Д’ямонт» та ін. Театральні українсько-російські зв’язки також постійно розвивалися. 1791 р. у Харкові розпочав свою діяльність російський аматорський театр, який став згодом професіональним. У листопаді 1796 р. діяльність театру в Харкові було припинено через оголошення трауру в зв’язку зі смертю Катерини II, а відновився російський театр тільки 1808 р. Невдовзі у Харкові почала працювати трупа О. Калиновського, актора польської трупи Я.-Н. Камінського. У 1816 р. співвласником цієї трупи став німець Йоганн Штейн. Тоді ж неї приєдналася група російських акторів з курського театру, серед яких був молодий талановитий актор М. Щепкін. У 1818 р. трупа І. Штейна переїхала до Полтави, де у 1819 р. були поставлені п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», після чого полтавська трупа перетворилася на російсько-українську. Протягом 1820-х років ця трупа неодноразово гастролювала у Харкові, а з 1829 р. постійно працювала у місті. В ній грали Людвік Млотковський (поляк), Карл Зелінський (ймовірно, поляк), Данило Жураховський (українець), Іван Дрейсіг (німець), Карпо Соленик (білорус), Любов Млотковська (росіянка), яких прийнято вважати і російськими, і українськими акторами. У 1836–1843 р. керівництво трупою перейшло до Л. Млотковського, який у 1841 р. побудував у Харкові перший кам’яний театр. До українського репертуару, поряд з творами І. Котляревського, входили п’єси Г. Квітки-Основ’яненка «Шельменко – волостной писар», «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці», «Бой-жінка». Хоча український репертуар у російсько-українських трупах 20-40-х років XIX ст. був обмежений, він мав важливе значення для формування своєрідного типу українського актора. Безпосереднє знайомство харківського глядача з польською театральною культурою відбулося під час гастролей польської балетної трупи Моріса Піона у 1851–1852 рр. Репертуар трупи складався з різноманітних за жанрами вистав, але найбільший успіх мали створені на основі польських народних танців мальовничі вистави «Весілля в Ойцувє» на музику К. Курпинського й Ю. Дамсе за мотивами водевілю «Краківці і горяни» Я. Стефані та «Стах і Зоська» на музику О. Жабчинського. Таким чином, польський вплив на мистецьке життя Харкова був менш помітний, ніж російський, бо більшість населення Харкова знала українську та російську мову і не розуміла польської. Але формування польської колонії міста та внесок окремих її представників у розвиток культури міста значно впливали на зацікавленість харків’ян польською літературою та мистецтвом.