Pезюме

У статті я зупинюсь на обговоренні різних форм театральної діяльності поляків у Києві у ХХ столітті. Будуть обговорені питання, пов’язані з постійними польськими драматичними театрами цього міста, а також сценами оперети та кабаре. Мені також будуть цікаві гастрольні колективи, які відвідували Київ у рамках гостьових вистав, а також польські артисти, що виступали як запрошені або в постійних колективах українських та російських драматичних, оперетних та оперних сцен. Окремий розділ буде присвячений діяльності найважливіших польських аматорських сцен. У статті описано шлях польського театру в Києві до формування постійної професійної польської сцени після 1905 року. Особливе місце буде присвячено найкращому в художньому плані періоду Першої світової війни, коли в місті виступали провідні актори польського театру, і саме в Києві народилася велика реформа польського театру завдяки ідеям та виставам Юліуша Остера чи Станіслави Висоцької. Стаття також спробує показати зв’язки польських реформаторів того часу з артистами українського та російського театру, які діяли проти політичного розколу, на пограниччі культур та в ім’я співіснування та взаємозбагачення культур. Окремий розділ буде присвячений найбільш драматичному періоду польської київської сцени після 1918 р., коли польські театри були орієнтовані на пропаганду та реалізовували культурну політику чужої Польщі ідеологічно та художньо радянської держави. У 30-х роках артисти польських колективів поділили трагедію акторів інших національностей, які грали в Києві, засуджені до масових арештів і в переважній більшості до смерті. Особливе місце в післяреволюційні часи з точки зору мистецьких досягнень займав Вітольд Вандурський. Його спроби створити сучасний авангардний театр порівнюватимуть із провідними реформаторами українського театру того часу на чолі з Лесем Курбасом.