Pезюме

У 2019 р. минуло чотириста років від показу вистави та публікації тексту «Трагедії Яна Хрестителя...» Якуба Гаватовича. Сьогодні, коли час динамічно змінює й істотно розширює погляд істориків українського театру на явища ранньомодерної доби, ярмаркова вистава у Кам’янці-Струмиловій та друкований текст трагедії привертають особливу увагу. Хочу запропонувати п’ять тез про те, чим сьогодні важлива для українського театрознавства ця подія. 1. Для українського театрознавства дата 1619 р. стала вагомою опорою у побудові націєцентричної концепції історії театру, яка заперечувала, зокрема, поширювану у ХХ ст. російську/радянську версію розвитку української культури. Для імперської та тоталітарної ідеологій були вигідними концепції, що істотно звужували тривалість української культури (театру зокрема) до періоду її контактів із домінантною російською. У такий спосіб відтиналася ранньомодерна європейська генеза українського культурного простору. У 1926 р. видатний український учений історик театру й культури Дмитро Антонович написав книгу “Триста років українського театру. 1619-1919”, чим запропонував вести відлік історії українського театру саме від події у Кам’янці-Струмиловій 1619 р. На час написання книги Д. Антоновича дві інтермедії до “Трагедії...” Я. Ґаватовича вважалися найбільш ранніми документами з історії українського театру. Наголос на цьому дозволив Д. Антоновичу уґрунтувати родовід українського театру в ранньомодерній добі. Недаремно ця книга була заборонена у радянський час. Недаремно вона стала однією з перших, яку перевидала новостворена кафедра театрознавства та акторської майстерності ЛНУ імені Івана Франка 2001 р. 2. Сьогодні, коли на основі друкованих джерел доведено, що першим текстом в історії українського театру є шкільна орація “Просфонима”, виголошена і видрукувана у Львівській братській школі 1591 р., коли існує ціла низка подальших текстів до історії українського шкільного театру, датованих кінцем XVI-початком XVII ст., “Трагедія...” Я. Ґаватовича важлива для нас не лише у контексті початків українського театру, а насамперед як перший вагомий документ з історії українсько-польських театральних стосунків, що має подвійну верифікацію: ми знаємо точно, коли й де вистава відбулась, а також маємо її повний текст. 3. “Трагедія...” Я. Ґаватовича є документом свого часу, дозволяє піднімати питання феномену складної, змішаної ідентичності автора, а також розгорнути широку мапу культурного життя регіону першої половини XVII ст., в якому віддзеркалились надзвичайно активні українсько-польські та польсько-українські стосунки. Біографічна мапа Я. Ґаватовича окреслює його життєве коло: Львів — Бережани — Краків — Кам’янка-Струмилова — Бережани — Вижняни — Львів. До цієї “локальної географії” слід долучити лінію, пов`язану із друком тексту “Трагедії...”, у зв’язку із чим постають наступні імена й топоси: Жовква (тут мешкала Регіна Жолкевська, покровителька автора, на чию честь він написав присвяту «Трагедії»); Яворів (тут у друкарні монастиря ордену домініканів знаний друкар Ян Шеліга 1619 р. видрукував текст «Трагедії...»); Добромиль і ближні до нього Боневичі (звідси незадовго перед тим переїхала ця друкарня по смерті власника друкарні і видатного діяча русинсько-польського порозуміння Яна Щасного Гербурта 1616 р.). Це була саме та друкарня, з якої у 1611-1616 рр. вийшли у світ не лише історичні хроніки Яна Длугоша, Вінцентія Кадлубки, а й праці католицького діяча та священника, ренесансного мислителя руського походження Станіслава Оріховського, який називав себе "gente Roxolanus, natione vero Polonus" ("роду роксоланського, походження польського"), Тут також друкував свої твори, присвячені питанням захисту русинів, сам Ян Щасний Гербурт. Постать Я. Ґаватовича, що мав вірменсько-німецьке походження і серед інших мов добре володів русинською (українською), слід вписувати у контекст саме цієї тенденції дво- чи багатокультурності, типової для Речі Посполитої ранньомодерної доби (С. Оріховський, Я. Щ. Гербурт та інші). 4. Вистава і текст Я. Ґаватовича дає вагомі підстави говорити про феномен українсько-польського театрального пограниччя, що активно формувався на початку XVII ст. Саме в цьому тексті уперше засвідчено поєднання польської та української театральних культур, мов, просторів. Під категорією «пограниччя» розуміємо (за Л. Пратт) контактну зону, тобто суспільний простір, де “культури зустрічаються, зіштовхуються, борються одна з одною, часто в умовах надзвичайно асиметричних владних стосунків”. Характерними рисами творчості у контактній зоні є транскультурація, колаборація, білінгвізм, посередництво, уявний діалог — саме ті, що їх виявляємо у “Трагедії...» Я. Ґаватовича. 5. “Трагедія...” Я. Ґаватовича відкриває для дослідників театру широке коло наукових тем, пов’язаних із феноменом польсько-українського театрального пограниччя, що утверджувався та розгортався упродовж тривалого часу. Йдеться про явища та події від початку XVII до початку ХХІ століть, і серед них, зокрема: про постаті українських та польських театральних діячів, що працювали на польській та українській сценах; про втілення драматургії: української на польській та польської — на українській сценах; про репрезентацію на національних сценах етнічних образів історичного сусіда; про двомовність багатьох польських драматичних творів та вистав тощо. Це — той безцінний і об’ємний спадок, що його започаткував своїм сценічним твором Я. Ґаватович, і який ми повинні вивчати разом, спільно, створюючи як творчі міжнародні проєкти, так і активно розвиваючи системні наукові дослідження. Хочеться вірити, що наша конференція є вагомим кроком у цьому напрямку.